Починаючи з 1991 року економічна ситуація в цілому по країні погіршувалася. Це не могло не позначитися на ситуації з електротранспортом міста, адже він завжди залежав від держави. Тому, отримавши останній трамвай з Чехословаччини в 1990 році, нових вже не передбачалося. І не відкривалися і нові повноцінні маршрути.

Лише в середині 90-х років будуєтьсяа додаткова кінцева станція ДК «Зоря», скорочують довжину основних маршрутів, і яка передбачала цим економію електроенергії.

Після звільнення міста, в березні 1944 року, була проведена інвентаризація трамвайного господарства:
була пошкоджена тягова підстанція, з 15 вагонів придатними для експлуатації були чотири;
знята контактна мережа від мостів до Пироговської лікарні;
підірваний центральний міст через р. Південний Буг (що унеможливлювало рух трамваїв між центром міста і Замостям);
колія і депо збереглися.

7 вересня 1913 року на частині лінії було проведено випробування вагонів, а 8 жовтня трамваї вперше пішли по мостам.

Регулярний рух трамваїв по всій лінії почалося 28 (15-го за старим стилем) 1913 року о 6.40 годині ранку.

По  новій лінії курсувало 7 двохосьових вагонів, які були придбані на Нюрнберском заводі «МАN» в 1912 році. Ці вагони були розраховані на 18 сидячих і 14 стоячих місць.

Ідея створення трамвайного руху в Вінниці бере початок з 1898 року. У цей час Вінницька міська дума розглядала проект договору, який був запропонований правлінням акціонерного товариства «Ипполит Романов». Це акціонерне товариство давало зобов'язання побудувати за свій рахунок електричну трамвайну залізницю з рухомим складом і всіма необхідними спорудами по вулицях: Поштовій (нині вулиця Соборна) від Реального училища через міст річки Південний Буг по Великій Олександрівської вулиці (зараз проспект Коцюбинського) до залізничного вокзалу і по Миколаївській вулиці (нині вул.