Маленькі історії з транспорту

• Авторизуйтесь для написання повідомлень

А тут вже не про історію, а про історії, які трапляються з нами десь в дорозі. Позитивні чи негативні. Але з нами. Треба лише вхопити і зрозуміти, про що це. Свої історії розповіла нам вінничанка Катерина. 

Історія 1

Ранкова історія з трамваю або ввічливість врятує світ.

Ранок. Стою на зупинці, періодично кліпаючи сонними оченятами. Боротьба зі сном дається важко, але я стараюсь з усіх сил.

Нарешті трамвай #2. По старій звичці йду на перші двері. Заходжу. У процесі підйому по сходинкам трамваю бачу, що встає водійка та підходить до дверей у кабіні.

— Мабуть, знову людей буде рахувати. Хоча дивно, трамвай майже порожній. І чому я про це взагалі думаю? — пронісся короткий монолог у моїй голові.

Зайнявши вільне сидіння, бачу що решта людей із зупинки теж заходять через перші двері. У цей момент водійка відкриває віконце кабіни і приємним голосом каже:

— Шановні пасажири, вибачте, будь ласка, інші двері примерзли за ніч, не можу відкрити. Вибачте за незручності.

Вона повторила це декілька разів поки напівсонні пасажири заходили в салон.

Хтось із чоловіків промовив:
— Аааа, ми думали знову карантинні обмеження ...
— Ні-ні, просто не можу відкрити, вибачте за незручності.

— ОГО! — подумала я. — Ця мила жінка встала зі свого місця, виглянула із кабіни водія і вибачалась перед пасажирами. Це така банальна дрібниця, але як рідко така чуйність буває! Просто ВАУ!

Після цього я почула як відповідальна водійка ще раз вибачилась через мікрофон.

І хоча кажуть, що "всьо потєряно" і люди вже не ті — я щиро вірю, що саме такі маленькі жести ввічливості та взаємоповаги врятують світ.

У будь-якому разі, водійка заслуговує на те, щоб стати Героєм мого дня та цієї історії.

Історія 2

Моя історія з вагону #3
⠀
Насолоджуючись порожнім купе у потязі в Харкові, я стелила собі постіль. Білизна УЗ не дихала першою свіжістю, але я старалась не думати про це, аби не псувати свій настрій.
⠀
— Невже це кінець? І Харків такий хмурий, — подумала я.
⠀
А може справа не в Харкові? Може це я хмура?
⠀
У цей момент мій погляд зупинився на сусідній полці, номером якої було "19". У ту секунду я зрозуміла, що застелила не своє місце...
⠀
Моя енергоефективність дала про себе знати і я вирішила попросити помінятися, якщо хтось зайде. І в цю секунду відкриваються двері і заходить високий чолов'яга. Він одягнений у військові штани, шапку, теплу куртку та мав дорожню сумку.
⠀
— Це моє місце, — сказав він низьким брутальним голосом.
— Так, я випадково переплутала, не подивилась і уже застелила, ми можемо помі..., — не встигла я завершити фразу.
— Хай буде так, — сказав він роздратовано і, не закривши за собою двері, почав йти на 19 місце та знімати верхній одяг.
⠀
Виявилось, що він доволі симпатичний брюнет з бородою, розумний, але роздратований і з бурчащим животом
⠀
Знявши верхній одяг, він одразу відкрив книгу і почав її читати, а я пробувала відіспатись, після недоспаних семінарських ночей. Коли я прокинулась він все ще читав. Згодом стемніло. Він продовжував читати, включивши лампу виглядаючу над місцем #19. З часом я перестала відчувати від нього роздратування і подумала, що це надзвичайно круто бачити людину, яка стільки читає.
⠀
Стемніло тотально і я теж вирішила включити світло, цю маленьку лампочку, яка бульбашкою повисла над моєю головою. Вмикаю, роблю клац-клац по кнопці... А вона не працює! Лампа на місці 17 не працює.
⠀
І у цей момент я зрозуміла, що якби я не сплутала місця, то цей красивий брюнет у кращому разі дивився б у телефон, вікно чи просто нудьгував. Тому іноді прийняти людську помилку — це хороша можливість отримати бажане. Або якщо коротко, деякі речі просто потрібно прийняти))

Історія 3

Ранкова мотивашка: випадок в маршрутці

Жінка з переднього сидіння вела активну бесіду з подругою. Спокійно поглянувши у вікно, вона нахилилась вперед до водія і приємним жіночим голосом сказала:

— Водію, зупиніть на 40-річчя, будьте ласкаві!

Водій повільно повернувся назад аби побачити чий голос так ласкаво потішив його вушка, а побачивши, швидко взяв себе в руки і:

— Буду ласкавий, зупиню!

На виході жінка подякувала йому і, мабуть, своєю присутністю зробила ранок водія трохи кращим)))

Люди, будьте добрішими
Така дрібничка, але приємно на сердечку, навіть свідкам цих милостей))

Катерина Горкун